МАБУТЬ ЗЛОЧИНЦІ МАЙЖЕ ВІЛЬНІ

Країна моя мала собі інститут навчати щоб героїв. Військово-повітряні сили мали величезне й красивіше за Мадагаскар у світі цьому місто… Святковим день для прийняття обов’язків служити, вважають після школи пацани. Довершує їх мрію літакову звернення комбата, який чомусь мав тоді назву ПІНОЧЕТ:

Шановні товариши курсанти, цитую вам слова від головного… того що самий-самий. Авіація, це зброя для наступу, оскільки ми не збираймося ні на кого наступати, то не потрібно витрачати на це державні кошти.

Від себе вже, через хвилину страшної тиші він підкреслив

навіщо ви сюди прийшли і чому вас вчити, це питання нікому зараз не зрозуміле. Але, присягу прийняли, тому служити ми вас навчимо

PRO СПАТИ

З міцних рук п’яного в дюпель капітана (заступник командира роти з виховної роботи),  дірявий кирзовий чобіт стрімко летить кудись у ночі. Непомітно для сплячих сто двадцяти курсантів, цей апарат перетинає повітряний простір злітної смуги казарми, і влучає в голову саме тому… хто гадки не мав, як небезпечно в цьому світі скрипіти металевою сіткою свого ліжка. Обстріл продовжувався поки замполіт не втомився своїм вертикальним положенням. На ранок кілька курсантів пішли на бесіду до начальника бурси. Наївні люди дізнались тільки те, що

Ваш капітан, що замполіт доведено у особовій справі, кришу загубив в Афганістані… Тому до пенсії ніхто його зі службі не торкне. Усіх в кого він влучив у санчасть. Пів року залишилось дотерпіти, а потім ваш факультет переїзджає, тому наказую всім спати тихо! Колись в нагоді на війні те буде…

Наступне наше випробування не змусило себе чекати – постійне відчуття голоду. Продуктів катастрофічно не вистачало і однієї ночі ми винесли все їстівне з дачі командира батальону. Після її повного спустошення, довелось скласти мапу усіх фруктових дерев великого міста.

У вільний час після нарядів, караулів, патрулів і прибирання нескінченної кількості територіального листя, нас відряджали на поховання ветеранів війни. За весь час навчання в інституті, кожен з нас ховав людей, вісімсот – дев’ятьсот разів.

Це всього лише кілька спогадів і пара краплин ціни яку стягували з нас в якості військового боргу. Така була плата за можливість у майбутньому захищати небо своєї країни. Такі жертви комусь зіпсували психику на все життя. У більшості з нас, жорсткі пригоди розвивали тваринні інстинкти і вбивали людські почуття. Навчились бити сильно і тихо, щоб впевнено красти награбоване іншими. Здобули вміння вигадувати за хвилину сто вісім оригінальних  схем помсти, усім ризикуючим образити військового.

ДЛЯ ПІДСУМКІВ ПРОМОВА

Через п’ять років навчання, офіцерські відзнаки отримала лише __ % нашого товариства. Друга половина сильних, розумних хлопців пішла на тюрми. Там продовжуючи здобувати кримінальний досвід. Наступного року, керівництво держави прийняло історичне рішення про ліквідацію нашої бурси зі столиці. Причина тому – занадто відчутний вплив військових на кримінальний всесвіт у місті.

… потім прийшли нові володарі земель, поки були живі такими виглядали

ЧАСТИНА ДРУГА
PRO ПОВІТРЯНО-АСФАЛЬТНЕ ПІДПРИЄМСТВО

Два прапорщика не схожих на людей розбивали старий асфальт по всьому  аеродрому, потім на великому металевому листі смажили вічним вогнем, щоб ручним катком закатувати нові доріжки навколо штабу. Діяльність та почалась з давнини, тому що не було нікого з пам’яттю про початок виконання цього процесу. Кажуть з ними був третій, але той ніколи не кликав нікого і його не звали ні куди. Тому, як його ім’я вже не пом’ятали навіть у відділі персоналу авіаційного полку.

Художник отримавши замість статті і строка, два попередження і три подяки… приїхав в дупу далі послужити. Після урочистого випуску з військового інституту, отгулявши яскраво відпустку, він у захваті роздивляється живі літаки і нікого там зовсім не чипав. Коли саме в той день всі шукали заміну третьої жертві на виробництво асфальту. Його кандидатура, це ващє хибна думка, не вгадали… а обуреність почала виглядати загрозливо навіть для володаря нової спеціальності.
Тільки любов до літаків змогла впоратись з нестримним бажанням зломати ногу автору ідеі його асфального майбутнього. Завдяки якомусь чарівному чаклуну мабуть, його направили шпатльовку розмазувати по доміку інженерів.
Туди попасти на будівельні роботи, це насправді можливість навчатись реальному обслуговуванню літаків і те було справді в кайф. Повірте, герой роману там на півроку завис під стелями учбових класів, навіть з користю для усіх.
Стенди і плакати з усіх сторон, місцеві викладачі толпою дивляться на оригінальний учбовий процес. До тогож готові відповідати на будь-яки питання в тему. Здивовані появою першого за багато часів, хто дійсно цікавився роботою за професією, тоді художнику дозволено стало найголовніше – вільно планувати ремонт стель на півроку.

---